«Чорна археологія» була ще в глибоку давнину. І в наші дні за розмахом вона поступається хіба що відмиванню грошей і торгівлі зброєю. Ми розповімо, як з'явилася «чорна археологія», хто нею промишляє і як працює ринок «чорного антикваріату».

Пограбовані фараони

«Чорна археологія» зародилася ще в стародавньому Єгипті. Вже з самої ранньої єгипетської історії відомі осквернителі гробниць, яких не бентежили ані сусідство смерті, ані обіцянки жорстокої розплати, ані міфи про помсту мертвих фараонів. Вони розоряли і руйнували камери своїх царів, здираючи позолоту навіть із мумій.

Як розповідає один давньоєгипетський папірус «Амхерста-Капар», професія грабіжників гробниць - одна з найдавніших у кримінальній царині. Причому займалися цим зазвичай не одинаки, а цілі угруповання.

Щоб захиститися від них, уже в Середньому царстві фараони були вимушені вдаватися до всяких хитрощів: будувати хитромудрі лабіринти з пастками і порожніми кімнатами, писати численні таблички з прокльонами, страчувати будівельників гробниць і навіть наймати спеціальну варту, яка б стояла на сторожі їхнього вічного сну.

Але з охороною завжди можна було домовитися, а численні ритуальні статуетки та написи на кшталт: «Нехай у тебе, о нечестивець, відсохнуть руки і відніме ноги, якщо ти зараз же не вилізеш з моєї могили...» грабіжники просто ігнорували, продовжуючи розкривати один кам'яний саркофаг за іншим, іноді несучи з собою голову мумії, вірячи, що так помста Ка (душі людини) їх точно не спіткає.

Чорні копачі

Зрозуміло, розграбування відбувалося не тільки в Єгипті, а в усіх країнах світу, в будь-яких місцях, де був шанс знайти заритий скарб. У Росії часів Петра I цілі «паломництва» відправлялися до скіфських і сарматським курганів, щоб потім переплавити і задешево збути золото степових царів.

Істориків і археологів непокоять не стільки зниклі скарби, скільки знищення менш цінних з точки зору прибутку, але абсолютно незамінних для науки пам'ятників: написів, предметів із кераміки, органіки, бронзи і культурних шарів, які дозволяють не тільки датувати поселення і гробницю, але й реконструювати її. У незайманому шарі навіть простий розбитий горщик може представляти для археолога більшу цінність, ніж орнаментована підвіска з кургану, де встиг «попрацювати» чорний копач.

Як не прикро, але іноді до руйнування пам'ятників удавалися і самі археологи. Історія знає безліч випадків, коли щоб докопатися до слідів певної епохи, знищувалися всі попередні. Ця «методика» розкопок була поширена в XIX столітті серед першовідкривачів археології. Саме так Генрі Шліман шукав Трою, а Артур Еванс - Кноський палац.

Династії

У багатьох країнах ремесло «чорного копача» перетворилося на спадкове. Особливо така картина спостерігається в державах, що розвиваються, на чиї території в основному і припадають усі найдавніші центри людської цивілізації.

В Єгипті доходи від «тіньових розкопок» є головним джерелом доходів для цілих поселень. Так, колекціонер і громадський діяч, Петер Елебрахт писав про жителів селища Ель-Курни (на місці фіванського некрополя): «Коли в XIX столітті європейські вчені кинулися на штурм єгипетських старожитностей, фіванський некрополь зробився магазином самообслуговування, де поставками в ночі і самоті займалися жителі Ель-Курни. Мешканці цього селища побудували над поховальними спорудами свої будинки-вежі й стійла для худоби. Похоронні камери вони використовують як прохолодні льохи. Крім того, вони являють собою надійне місце для заняття таємничим побічним промислом. Жоден завзятий охоронець закону не побачить, як там, в абсолютній безпеці зі стіни вирубують рельєф або розпис. Поки дідусь у "погребі" працює як забійник, старший син у будинку пропонує туристам маленькі недорогі сувеніри».

На тіньовому ринку

Чорний ринок продажу антикварних цінностей з'явився разом з першою розкритою гробницею, розвивався разом з попитом на реліквії і «муміє» в Середні століття і розцвів разом із зростанням інтересу до предметів старовини в XIX столітті, коли з Єгипту, Вавилона й інших найдавніших центрів вивозили все, що тільки можна було відвезти.

«Чим давніше - тим дорожче!» - ось гасло попиту та пропозиції на «чорному ринку» антикваріату. В останні десятиліття, за даними вже згаданого Петера Елебрахта, з країн басейну Середземного моря щорічно вивозяться культурні цінності на суму в 7 млн доларів. Справжні чи фальшиві - всі речі оцінюються семизначною цифрою.

Процес купівлі-продажу на чорному ринку підпорядковується суворому розпорядку, що не менше ніж офіційна угода. Порушення правил не приведе ні до чого, крім збитків або навіть смерті. Якщо покупець викликає найлегшу недовіру інформатора, для нього вхід на чорний ринок може закритися на довгі роки або зовсім назавжди, оскільки всі важливі відомості миттєво поширюються в тісному колі агентів і торговців.

Єгипетський аукціон

Скупники з самих різних країн є справжніми майстрами своєї справи. Це люди «надійні», їхня платоспроможність і репутація добре відома бандам. Елебрахт наводить розповідь про те, як працює тіньовий аукціон в Єгипті.

Усе починається з письма інформатора «надійній особі», тобто перевіреному покупцеві, про те, що продається предмет, який представляє особливий інтерес. Далі слід короткий опис без вказівки вартості. Покупець через посильного дає зрозуміти, що хоче встановити зв'язок з продавцем. Далі організовується зустріч.

Покупцеві пропонують професійні фотографії предмета: вид спереду, вид збоку. Після докладного вивчення заходить розмова про ціну. Торгуватися чорні археологи не люблять, але за призначену ціну можуть також допомогти з проходженням митниці, оформленням декларації та пересиланням товару до замовника. Як правило, замовники - люди забезпечені, і за скиду воліють не воювати.

Усі дороги ведуть до Швейцарії

Однією з головних країн антикварного бізнесу, як законного, так і тіньового, вважається Швейцарія. Цьому сприяють: зручне географічне розташування - близькість до стародавніх цивілізацій Середземномор'я, комфортабельні шляхи сполучення, заможні туристи.

Усе це перетворило Швейцарію на міжнародний центр торгівлі унікальними предметами культури і мистецтва всіх часів і народів. На думку дослідників питання, це добре знає відділ Інтерполу, що шукає зниклі цінності. Тому, в разі пограбування музею або приватної колекції, шукають у першу чергу в антикварних магазинах Женеви, Цюріха, Базеля, Берна або Лозанни. Іноді це приносить плоди, але зазвичай швейцарські антиквари просто розводять руками: «Ні, не бачили... Як можна?»

Переклад

Джерело